Ця загальна сповідь-молитва виголошена під час Різдвяного парафіяльного говіння в грудні 1978 р.

Господи, стою нині перед Тобою зі всією неправдою моєю і зодягнений благодаттю Твоєю; Господи, як блудного сина, як вівцю зниклу, відшукай, прости і зціли! Господи, щогодини перед Тобою грішу... Немає в мені радості про зустріч з Тобою; немає в мені старанності в шуканні Тебе!.. Боже, як легко мені в метушні житейській, в пустих думках; Господи, як важко мені в мовчанні і поклонінні, в молитві і самоті стояти перед Тобою! Боже, прости..

Якби я любив Тебе, то шукав би Тебе щогодини, сумував би про Тебе день і ніч, радів би кожній миті самоти, аби бути з Тобою; але це не так. Господи!.. Ти мені дав життя. Ти призвав мене бути другом Твоїм, Ти зійшов на землю, ставши одним з нас, людей, рідним нам по плоті; Ти помер на хресті, в смутку зустрічаючи смерть в саду Гефсиманському;

Господи, і у відповідь на все це я не можу принести тієї вдячності, яка дала б мені поштовх змінити життя, жити Тобою, для Тебе, для Твоєї справи любові... Боже, якби я Тебе любив, я б Тебе шукав, я б Тобі служив... І прости неправду моїх слів, коли я говорю про життя моє; Господи, підійми мене! Моє тіло пронизане благодаттю причастя Твого, все життя моє сполучене з Тобою хрещенням; Духа Твого Святого Ти послав, в дарі миропомазання зберігши мене... Боже, апостолам Твоїм Ти сказав, що ніщо не може нас відірвати від любові Твоєї: дай мені, Боже, прокинутися від смерті гріховної, від сну і від тління! Боже, позбав мене від забуття, від легкодухості, від невдячності, від закам’янілого нечуття!

Боже, грішу перед Тобою щогодини і ставленням моїм до ближнього мого; чи не ти, Господи, сказав: Що зробите одному з малих цих, ви Мені зробили... Боже, Ти віриш в нас, не дивлячись на те, що все про нас знаєш – а я не вмію вірити в брата, в сестру, в ближніх моїх. Бачу лише зовнішнє, поверхневе; знаю, Боже, що Ти віриш в них, і залишаюся чужий Твоїй вірі, Твоїй непохитній про нас надії, чужий і любові. Боже, прости! Наскільки я мало люблю, як мало тих, яким відкрито моє серце, і як воно корисливе, і як багато я вимагаю від тих, хто готовий любити мене, і як мало я даю! Від свого – майже нічого; а себе – і зовсім ні! Боже, Ти поставив кожного з нас принести слово втіхи, слово кріпості, слово радості, слово істини, слово віри і слово надії, і слово любові Твоєї – і немає у нас цих слів, немає у мене цих слів. А де є слова, то немає змісту їх – вони порожні, Господи, як мідь дзвінка!.. Боже, проти ближнього мого щогодини грішу – і обманом, і лицемірством, і холодністю, і забудькуватістю, і нелюбов’ю... Грішу і матеріально, грішу і душевно – всім, Господи! І Тебе, Господи, позбавляю того, для чого Ти життя Своє віддав: грішника, що гине, пропащу вівцю не шукаю, а коли вона приходить, відкидаю; суджу і засуджую...
 
Боже, Ти і від мене, і від кожного з нас чекаєш, аби ми до свого тіла, розуму, серця, волі – до всього свого єства відносилися благоговійно, тому що Ти нас створив, тому що Ти нас викупив, тому що наше тіло торкається святині у водах хрещення, в Хлібі і Вині причастя, в Тілі і Крові Твоїх... Боже, погрішив проти тіла мого недбалістю, пристрасністю! Погрішив проти розуму затьмаренням, захопленням, неуважністю! Викривленням погрішив проти серця мого, не очистивши його!.. Боже, не бачити мені слави Твоєї через потьмареність його! Не відгукується воно на Твоє слово, не тремтить Твоєю присутністю; Боже, не оживає воно, коли Ти торкаєшся до нього: воно мертве, кам’яне, холодне... Боже, живу я лише на поверхні життя душі моєї, боюся глибин, боюся піти в самоту, боюся пустелі, боюся глибини і пітьми; а Ти, Господи, чекаєш мене в глибинах... Боже, гублю я в собі людину, яку Ти створив для вічного життя, – прости і помилуй!

І ми, Церква Христова, суспільство, зібране в Твоє ім’я, Господи, тут – то хіба ми не грішні перед Тобою? То хіба люди можуть чути істину, і бачити правду, і зустріти любов, і співчуття, і милосердя, і лагідність, і стриманість, і довготерпіння, і милість, і віру в нашому середовищі?.. Боже, Тебе судять по нас: прости нам! Ради нас хулиться Твоє ім’я... Прости нас, Господи, прости Церкву Твою, що забула слово життя і перестала жити... Боже, дмухни Духом Твоїм Святим, потряси глибини наші, віднови нас. Господи, силою Твоєю, якщо потрібно – страхом Твоїм, якщо можливо – любов’ю Твоєю...

Господи Ісусе Христе, Боже наш, молитвами Богородиці віднови нас, прости нам, очисти нас, зціли; дай нам неміч Богоприємну, і могутність Твою дай, замість нашої помилкової сили, і зроби нас новими, Господи! Сподоби нас причаститися Твоїх Тайн не в суд і не в осудження! Дай нам так з’єднатися з пречистим Тілом і Кров'ю, аби і тілом, і душею, і духом бути з Тобою єдиними, залучаючись до вічності Твоєї і приймаючи і тимчасову, земну долю Твою... Боже, подібно до апостолів Якова та Іоана, і нам Ти говориш: Чи готові ви пити Чашу Мою і хреститися Хрещенням, яким Я хреститимуся?.. Дай нам, Боже, подібно до них, відповісти: Готові, Господи, причаститися Хресту Твоєму, і випити Чашу Твою, і зануритися в жах, через який Ти пройшов, для спасіння нашої душі і спасіння ближнього!.. Боже, прийми нас, що каємося, спаси нас!

Пресвята Богородице, вознеси всесильну, святу молитву Твою до Сина Твого і Бога нашого, нехай спасе Тобою душі наші! Владичице, Ти повірила Богові, і в Тобі здійснилося все Ним обіцяне: благай Христа, щоб відновив нас Він в міру нашу! Нехай буде Його воля в нас, аби нам без обману, з глибин життя і душі бути здатними виголосити молитву Його, взивати до Отця небесного нашого насправді як Отцеві, будучи синами і дочками Його.