План:

І. Вступ. Усиновлення роду людського Божою Матір’ю.

ІІ.      1. Знову ми зібралися через свято Пречистої Богоматері…

2. Легко нашому серцю відкриватися для оспівування Матері Божої.

3. Особливі риси свята Покрови, якими воно особливо дороге:

                   а) Пречиста розпростерла свій омофор;

                   б) впевненість у заступництві Божої Матері.

4. Мати Божа завжди захищала й милувала Україну.

5. Мати Божа – перша Спадкоємиця Божественних дарувань і перша Роздавальниця цих дарунків і благословінь людям.

         ІІІ. Висновок. Наше віруюче серце нехай завжди припадає до ніг Божої Матері.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Духовне заступництво, клопотання й заступлення перед Богом, що ми одержуємо по великому милосердю й любові до нас Божої Матері, оспівуємо ми нині. Тому що з тих пір, як воля Божественного Страждальця й Спасителя світу всиновила рід людський Божій Матері в особі улюбленого учня Його Іоанна Богослова, – це заступництво не переривалося ні на один день, і за всіх часів історії людства було так – Мати й чадо! Вдумаймося в ці слова, у зміст найглибшого й святійшого споріднення, чистіше й святіше якого немає на землі.

“Жоно! ось, син Твій!” — звучить із Хреста з уст Божественного Страждальця (Ін. 19:26). І що значать ці слова?! Відтепер, що не відбудеться із названим сином Твоїм, пройде крізь серце Твоє. Відтепер його невеликі радості будуть Твоїм щастям, його біль, лихо й скорбота - Твоїм великим горем і слізьми; і головне – безперестанна дума й турбота про чад, турбота, що не знає утоми, не знаючого відпочинку. І все це, як заповіт, прийняла Пресвята Діва від Свого вмираючого на Хресті Єдинородного Сина.

Знову ми зібралися через свято Пречистої Богоматері; знову почуємо настільки знайоме, знане напам'ять Євангеліє про зустріч двох обрадуваних матерів — Марії й Єлизавети,  знову разом із Пречистою викликнемо: “Величає душа моя Господа, і возрадувався дух мій про Бога, Спаса мого”, знову радісно відкриємо вуста наші й оспіваємо радіючи Її чудеса.[1]

         І це – чудо милості Божої, що так легко нашому серцю відкриватися для оспівування Матері Божої, що ми не тільки не тяготимося цими частими святами Пречистої, але після кожного минулого з нетерпінням чекаємо наступного, і коли воно приходить, то наповнені наші храми свідчать, як ми любимо Її, чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів.[2]

         У сьогоднішнього свята є свої особливі риси, якими нам воно особливо дороге. Пречиста розпростерла свій омофор над містом, що перебувало в лиху, над народом, у якого не залишилося іншої надії, крім Цариці небесної; і Вона виявила йому своє заступлення. І от від цього далекого історичного факту в душу християнську ввійшла впевненість, що коли немає заступника, немає розради, немає відради, коли в серце готова вселитися гірка думка, що ти самотній, забутий і нікому не потрібний, то варто тільки згадати, що є в нас добра, милосердна й жаліслива Мати, що бачить наші потреби, чує наші зітхання й завжди готова допомогти нам, підтримати, утішити; варто згадати й до Неї, Пречистої і Преблагословенної, всім серцем своїм звернутися й поплакати перед Нею, поскаржитися Їй на свою долю – і тоді відбудеться чудо: пройде скорбота, і тиха, розчулена радість і примиреність із волею Божою оселиться в душі.

         Ці духовні переживання – і скорботи і наступні радості – є факти, реальності, дійсність. Ми знаємо, звідки приходить скорбота, що її народжує; нам варто точно знати звідки приходить радість, щоб не думати про неї, як про випадковість, що сама собою, від зміни душевних настроїв відбувається.

         Розібратися нам у душі своїй, побачити джерело радості допомагає нам Церква. От сьогодні Вона в кондаку вкаже нам, що “Діва нині предстоїть у Церкві  і невидимо за нас молиться Богу ”.[3]

Мати Божа завжди захищала й милувала Україну, карала й знову повертала Свою любов людям, що пройшли заради гріхів своїх крізь страждання, покаянням і стражданням очистивши свої серця. Але в нинішній тяжкий час, коли земля зостарилася, загострилася невір'ям, беззаконням і неуцтвом у пізнанні велінь Божих,  чи не відступила від нас Заступниця наша Старанна, ревнуючи про славу Сина Свого й Бога? Ні, дорогі брати і сестри, бути цього не може. Для матері чадо, що бідує, ще дорожче. І поки на Україні хоч “мале стадо” несе й зберігає вірність заповітам Христа, надію на заступлення Матері Божої — ми не загинемо. Ми не повинні ні сумніватися, ні бентежитися всім тим, що бачимо й чуємо тепер. “На землі немає нічого неочоленого, тому що початок усьому – Бог,” – так говорять святі отці. І нинішні події – це не щось нове для всіх нас, тому що це підтвердження того, що жодне слово Боже не знеможе, але все відбудеться до найменшої подробиці у свій час.

Мати Божа завжди є й буде з тими, хто вірний Її Божественному Синові, хто йде по Його заклику шляхом вічного спасіння. Вона, за словами святителя Іоанна Златоуста, – перша Спадкоємиця Божественних дарувань і перша Роздавальниця цих дарунків і благословінь людям, що шукають допомоги у Господа й милості в Неї. Так буде завжди, до останньої години й миті життя світу.

Усі ті, хто зберігає про цю подію пам'ять у своєму серці, з тих пір співають: “ Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором ”.[4]

І наше віруюче, знаюче велику силу клопотання Матері Божої,  серце нехай завжди припадає до ніг Божої Матері зі своїми зітханнями, потребами, скорботами, у всіх випробуваннях й у хвилини плачу про гріхи. І Вона, Радість усіх скорботних, наша Небесна Мати, Що простирає Свій державний Покров, заступить і спасе й помилує всіх нас. Амінь.

Використана література:

1.     Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання УПЦ КП, 2004.

2.     Акафіст Покрову Пресвятої Богородиці. – Л., 1993.

3.     Загальний Октоїх та Святкова Мінея. – К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2003.

4.     Мінея святкова. Частина І. – К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2003.

5.     Молитовник. – К.: Видавництво «Воскресіння», 1997.

[1] Загальний Октоїх та Святкова Мінея. – К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2003. – с. 227.

[2] Молитовник. – К.: Видавництво «Воскресіння», 1997. – с. 27.

[3] Мінея святкова. Частина І. – К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2003. – с. 74.

[4] Акафіст Покрову Пресвятої Богородиці. – Л., 1993. – с. 2.