План

I.                   Вступ. Знахідки на північно-західному узбережжі Мертвого моря.

II.                Єссеї і раннє християнство:

1.     Виникнення думки відокремлення одного з іншого.

2.     Аргументи для зіставлення християнства з кумранством.

3.     Риси подібності між першохристиянством і кумранітами.

4.     Принципові відмінності першохристианства від кумранства.

5.     "Учитель праведності" та Христос.

          III. Висновок.

В 1947 році в одній з печер північно-західного узбережжя Мертвого моря в пустельній місцевості Вади-Кумран (Йорданія) один бедуїн випадково виявив шкіряні сувої, пописані давньоєврейським листом. Пошуки і розкопки, що пішли потім, привели до відкриття нових скарбів рукописів і на інших діалектах і мовах. Усього було знайдено близько 40 тисяч фрагментів різної величини, що представляють залишки близько 600 книг. Весь цей рукописний матеріал охоплює час від 3 в. до н.е. до 8 в. н.е. Було з'ясовано, що більшість кумранських рукописів належало іудейській секті, що прожила в Іудейській пустелі із другого століття до н.е. по 68 р. н.е. й названої тепер кумранською громадою. Більшість учених ототожнює цю громаду з єссеями, про які було відомо з описів Йосипа Флавія, Філона Олександрійського й інших древніх авторів..

Питання про виникнення християнства без визнання свідчень новозавітних священних книг є нерозв'язною проблемою для негативної критики. Енгельс, наприклад, писав: "Християнство, як і всякий великий революційний рух, було породжено масами. Воно виникло в Палестині, причому зовсім не відомо, яким чином". [2] Не дивно тому, що з відкриттям кумранських громад, що відокремилися від ортодоксального іудейства й вели зовсім замкнутий спосіб життя, з їхнім переживанням наступаючих "останніх днів" і надією на от-от прийдешнього Месію, - окремі дослідники й популяризатори почали чергову спробу вивести цього разу християнство з кумранства. Принципово ця спроба не з'явилася чимсь новим. Ірландський професор богослов'я Кевін Сміт у зв'язку із цим писав: "Не дуже давно "Золота галузь" [3] оголосила, що християнство не що інше, як амальгама або відгук на всі міфи від Полінезії до самоїдів. Трохи пізніше "эсхатологисты" сказали нам, що Ісус не що інше, як апокаліптична примара або бачення "апокрифічної"  школи. Д-р  Бультман сповістив недавно, що християнство представляє собою екзистенціалізм плюс суміш східних гностичних міфів. Лише кілька років тому назад Бі-Бі-Сі повідомляло по радіо, що християнство не що інше, як елліністичний міф про вмираючого Бога. А тепер виявляється, що християнство - не що інше, як іудаїзм кумранської секти. Все це досить просто, тому що при великому бажанні й при малій частці наукової методики Новий Завіт або принаймні частину його можна витлумачити й звести до більшості релігійних сподівань людства. Проте винятковість християнства у всій його цілісності, вся його сутність і сила впливу були передбачені лише ізраїльськими пророками. І навіть вони тільки жагуче прагнули побачити християнство, але так і не побачили його". [4] Відомий дослідник кумранских рукописів Бэрроуз у такий спосіб характеризує відношення до нових знахідок: "Існує думка, що історія Христа і Його рятівний подвиг є просто повторенням того приклада, який можна знайти в рукописах Мертвого моря. Наскільки мені відомо, жоден компетентний учений не висловив це в такій саме категоричній формі, але це можна укласти на підставі окремих тверджень. Саме ця думка в найбільшій мірі привела в зніяковілість віруючих і захопила невіруючих". [5] Однак, виводить Берроуз, "немає підстав приходити через це в сум'яття, начебто б оригінальність Ісуса й божественний авторитет християнства піддаються небезпеки таким визнанням". [6]

Що ставиться як аргументи для зіставлення християнства з кумранством? "Підставами для зіставлення, - пише радянський дослідник И. Д. Амусін, - є насамперед хронологічна близькість і збіг території кумранськой громади й утворюваних ранньохристиянських громад, етнічна тотожність, близькість соціальних принципів, організаційної структури й внутрішнього життя, подібність ряду теологічних доктрин. Обертає на себе увага також збіг багатьох специфічних термінів і цілих фраз, яким і виражаються подібні принципи релігійної системи". [7] Великий дослідник  кумранських документів И. Р. Тантлевський рішуче заявляє: “Для неупередженого дослідника очевидні паралелі між кумранською месіанською концепцією й рядом основних доктрин первісного християнства.” [8]

 Риси подібності між першохристиянством і кумранітами вбачають у наступних основних пунктах:

1) спільність майна в тих й інших;

2) баптизм (занурення, обмивання) кумранитов і хрещення в християн;

3) благословення хліба й вина за спільною кумранською трапезою й християнська Євхаристія;

4) есхатологічні сподівання;

5) окремі термінологічні й фразеологічні збіги.

Наскільки в дійсності зазначені мотиви є тотожними в обох релігіях і чи дозволяють вони ідентифікувати першохристиянство з кумранством?

1. "Як нам відомо, і для єссеїв, описаних Філоном і Флавієм, характерні не тільки спільність майна й трапез, але й обов'язкова спільна праця, ця спільна праця була значною мірою обумовлений ізольованим, "монастирським" способом життя. Що стосується ранньохристиянських громад, то в джерелах, що дійшли до нас, немає ніяких вказівок на обов'язкову спільну працю, що доповнювала спільність майна". [9]

2. У кумранській громаді ритуальні обмивання були постійними й повсякденними обрядовими діями, що не мають значення таїнства й анітрошки не пов'язаними з особистістю й справою Месії, до яких до того ж допускалися лише повноправні члени громади. У християнстві ж, із самого його виникнення, хрещення - це не тільки акт однократний у житті кожного що ввірувало, але й розуміється воно як єднання з померлим і воскреслим Христом Спасителем.

3. "Для кумранської громади спільні трапези, як про це свідчать й археологічний дані й Устав, були повсякденним явищем, характерною рисою побуту, що природно випливає зі спільності майна й праці... Однак, власне кажучи, хоча кумранська трапеза з її обрядом благословення й відрізняється від повсякденного іудейського звичаю, ще в більшій мірі вона відрізняється від майбутнього християнського таїнства Євхаристії... Само собою зрозуміло, що в кумранському обряді благословення хліба й вина немає ще натяку на мотив "спокути кров'ю", настільки характерний для християнської Євхаристії", [10] немає й думки про їхнє перекладання.

4. "Однієї з найбільш важливих рис подібності є есхатологічна концепція очікування "кінця часу"... Однак на відміну від кумранських рукописів, у яких кульмінація й фінал споконвічної боротьби двох конфронтуючих один одному сил світла й тьми, добра й зла, царства Бога й царства диявола перебувають у майбутньому, у новозавітній літературі перемога в цій космічній боротьбі вже здобута. Так, у першому посланні Іоанна сказано, що "Для того й з'явився Син Божий, щоб зруйнувати справу диявола" (3, 8) або: "тьма проходить, і щире світло вже світить" (2, 8). [11]

5. Деяка подібність у термінологічному й фразеологічному відношеннях між кумранськими текстами й Писанням Нового завіту, звичайно, не може служити підставою для зближення двох різних релігійних поглядів. Більше того, було б дивно, якби в літературі того самого періоду, однієї тематики не єдиною біблійною основою, хоча й різних релігійних напрямках, були відсутні б загальні терміни, обороти, фрази й навіть окремі подібні й тотожні думки (наприклад: "сини світла"; "злиденні духом"; "влада темряви" і тому подібні).

Риси подібності між християнством і кумранством, таким чином, носять, як бачимо, чисто поверхневий характер.

У той же час багато відмінностей першохристианства від кумранства принципові.

1. "Основна й вирішальна відмінність полягає в тім, що кумранская громада обмежувалася віруванням у прийдешній прихід Месії, у той час як саме виникнення християнства пов'язане з вірою у прихід, Месії - Христа, що вже відбувся. Наскільки можна судити по опублікованим кумранським документам, Месія, що виступає в них, ще не наділений специфічними рисами Спасителя (хоча віруючим у вчителя й обіцяний порятунок), у той час як новозавітний Христос насамперед - Визволительк і Спаситель світу, що прийшов у світ, щоб жертовно прийняти на Себе його гріхи й Своєю кров’ю викупити їх". [12]

2. "У кумранських текстах немає навіть натяку на такі християнські догмати, як втілення Бога в Ісусові, спокута Їм первородного гріха людей, вчення про Трійцю". [13]

3. "Одне з найбільше чітко виступаючих кардинальних відмінностей полягає в тім, що кумранськая громада була й, залишилася замкнутою, навіть конспіративною організацією, що відгородилася від зовнішнього світу, повністю нею засуджуваного, і таїть від нього своє навчання (порівн.: "Варто приховувати світло навчання ("Тори") серед людей Кривди, а наставляти знанням правди й справедливого суду вибравших правильний шлях"). Звідси, як було вже зазначено, випливає, що замкнутість і відособленість кумранської громади виключало місіонерську діяльність, християнство ж, відокремившись від іудейства, прагне, навпроти, охопити своєю пропагандою весь середземноморний світ, розчинити його в собі, перетворитися в універсальну релігію, що відкинула племінні й державні перегородки". [14]

4. "Кумранський Устав пропонує ненависть до всіх, хто перебуває поза громадою: "От правила шляхи для того, хто розуміє в ці часи, для його любові поряд з його ненавистю, вічною ненавистю до людей погибелі в дусі таємниці". Християнство ж проголосило загальну любов, що поширюється й на ворогів. Ряд місць Нового Завіту... робить навіть враження спеціальної полеміки з кумранськими положеннями" [15] (напр,: 1Ін. 2,9-11; Мф.5,46-48;19, 21).

5. "Кумранськая громада... обгороджувала себе від людей з фізичними недоліками й збиткових. Так, у тексті "Двох стовпчиків" говориться: " ... і всяка людина з тілесним недоліком: із хворими ногами або руками, кульгавий або сліпий, або глухий, або німий, або (той), чиєї плоті торкнулося псування, так що (це) помітно ока, або старий, що спотикається (настільки), що не може триматися твердо серед суспільства, ці нехай не приходять, щоб стати серед суспільства іменитих людей, тому що святі ангели в їхньому суспільстві". [16] Подібне ж читаємо й у Дамаському документі: "люди дурного, безрозсудного, безглуздого, божевільного, сліпі, каліки, кульгаві, глухі, неповнолітні, - ніхто з них не вступить у громаду, тому що ангели святі перебувають у ній". [17] Якщо зрівняти ці тексти зі словами Рятівника не запрошувати на трапезу братів, друзів, багатих, сусідів, які й тебе можуть покликати, але кликати злиденних, кульгавих, сліпих (Лк. 14, 13), то мимоволі виникає припущення про свідоме навіть протиставлення Ісусом Христом свого навчання кумранському.

б. У кумранитів знаходимо найсуворіші приписання відносно дотримання суботи, у той час як Господь рішуче виголошує: "Субота для людини, а не людина для суботи" (Мр.2, 27). Цікаво в цьому зв'язку зіставити одне місце з Дамаського документа, у якому пропонується: "Нехай ніхто не робить у суботу родопоміч худобині; і якщо вона впаде в колодязь або яму, нехай не піднімає її в суботу" - з євангельським текстом : "Він же сказав їм: хто з вас, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в яму, не возмет її й не витягне?" (Мф. 12, 11).

7. Кумранськая громада відмовилася від жертвоприносин в Ієрусалимському храмі, уважаючи його опоганеним. Господь же Ісус Христос, апостоли й всі першохристияни дивилися на храм Ієрусалимський як на святиню й робили в ньому необхідні законом молитви й жертвоприносини.

8. Кумранськая громада користувалася календарем, відмінним від іудейського. Цього ми не бачимо в первісної Церкви.

9. “Найважливішим, - на думку И.Тантлевського, - елементом єссейсько-кумранської ідеології є навчання про приречення, детерміністична теологія” (Указ. твір, с. 281). Найважливішим же положенням християнського вчення є синергія.

Перераховані вище, як і цілий ряд інших, відмінності змушують навіть атеїстичних дослідників робити висновок про непричетність кумранства до походження християнства. Так, радянський великий релігієзнавець А. П. Каждан пише: "Ми не можемо виводити християнства з єссейства. Тут не було простої філіації ідей". [18] Кумранські рукописи "лише уточнюють наші відомості про деякі явища в житті іудейського сектантства й у становленні раннього християнства". [19] Проф. С. И. Ковальов у статті "Основні питання походження християнства" пише: "Правда, у деяких іудейських сект, наприклад, в єссеїв, існував споживчий комунізм. Однак у нас немає ніяких підстав уважати єссеїв прямими попередниками християн в ідеологічному й організаційному відношеннях, що робить Р. Ю. Виппер". [20] А в статті "Знахідки в районі Мертвого моря й міф про Ісуса Христа" (“Вечірній Ленінград" від 3.1.1959) С. И. Ковальов писав: "Якнайбільше, про що можна говорити, це про те, що єссеї були одними з попередників християн, причому далеко не  єдиними". "Навіть такий найвищою мірою компетентний дослідник, - пише І. Амусин, - як англійський семітолог і біблеїст Раули, заявляє, що рукописи Мертвого моря нічого не дають для вивчення раннього християнства:  “Припущення, що сувої можуть доставити нам які-небудь свідчення про природу раннього християнства, є фантастичним... Ці рукописи не можуть бути з достатньою підставою використані ні для християнської, ні для антихристиянської пропаганди". [21]

У чотирьох документах кумранської громади (Дамаському документі й коментарях на книги пророків Авакума й Михея й на 37-й псалом) згадується "учитель праведності" або "праведний учитель". Судячи із цих згадувань, цей учитель відігравав більшу роль у громаді й користувався в ній величезним авторитетом. Ні ім'я, ні час його життя не зазначені. На ряді із учителем у рукописах згадується і його гонитель "нечестивий жрець", але теж без вказівки імені. Таємнича й настільки значима фігура вчителя викликала до себе особливий інтерес, оскільки деякі побачили між ними Ісусом Христом ряд подібних рис. Однак, як справедливо затверджує І. Амусин, "жагучі суперечки, що розгорілися навколо цього питання, по більшій частині позбавлені наукової об'єктивності". [22]

У кумранських рукописах є досить незначна кількість місць, де згадується вчитель праведності, при цьому багато хто з них настільки зіпсовані, що не дозволяють навіть зробити точного перекладу, інші дають дуже незначні й лише самі загальні відомості про вчителя. [23]

К. Старкова заперечує ж наявність у кумранських текстах  яких-небудь повідомленнях про особливі страждання вчителя праведності, його мученнях на зразок "страстей" Христових. Вона пише, що в коментарі на пророка Ааввакума "автор відводить Праведному Наставникові роль, прямо протилежну ролі страждаючої жертви". [24] "Наступний текст кн. Авакума, що алегорично зображує поводження жорстокого завойовника, надавав досить можливостей включити в його тлумачення моменти полону й мучеництва Праведного Наставника, якби вони були б у поле зору коментатора. Однак про це далі немає згадувань". [25]

У результаті своїх досліджень К. Старкова дійде висновку, "що кумранська література, наскільки вона відома дотепер, не містить згадувань про катування, мученицьку(хресну) смерть, преображення й воскресіння Праведного Наставника". [26]

Цей конкретний висновок спеціаліста-вченого й підбиває остаточний підсумок у даному питанні.

Посилання

[1] И.Д. Амусин. Рукописи Мертвого моря, М. 1960, с. 80-81.

[2] К. Маркс и Ф. Энгельс. О религии, М., 1955, с. 160.

[3]  Д. Фрезер. Золотая ветвь. - М., 1928.

[4] И. Амусин. Там же, с. 221.

[5] Там же, с. 219.

[6] Там же, с. 228.

[7] Там же, с. 237.

[8]  И.Р. Тантлевский. История и идеология Кумранской общины. СПб.1994. С.316.

[9] И. Амусин. Там же, с. 237.

[10] Там же, с. 241-242.

[11] Там же, с. 243.

[12] Там же, с.252.

[13] Там же.

[14] Там же, с. 252-253.

[15] Там же, с. 253.

[16] Там же, с. 254.

[17] Там же.

[18] А.П. Каждан. Религия и атеизм в древнем мире. - М., 1957. - с. 103.

[19] А.П. Каждан. Новые рукописи, открытые на побережье Мертвого моря. – М.: "Вопросы истории религии и атеизма", 1956, 4. - с. 312-313.

[20] "Ежегодник Музея истории религии и атеизма АН СССР", 1958, П, с. 18-19.

[21] И. Амусин, с.224.

[22] И. Амусин, с. 187.

[23] Там же, с. 188-193.

[24] Там же, с. 59.

[25] Там же, с. 59-60.

[26] Там же, с. 62.

Використана література

1.     И.Д. Амусин. Рукописи Мертвого моря. - М., 1960.

2.     И.Д. Амусин. Кумранская община. - М., 1983.

3.     К. Маркс и Ф. Энгельс. О религии.- М., 1955.

4.     И.Р. Тантлевский. История и идеология Кумранской общины.- СПб., 1994.

5.     А.П. Каждан. Религия и атеизм в древнем мире.- М., 1957.

6.     А.П. Каждан. Новые рукописи, открытые на побережье Мертвого моря. - М., 1956.

7.     Ежегодник Музея истории религии и атеизма АН СССР.- М, 1958.

8.     Д. Фрезер. Золотая ветвь.- М., 1928.